Белз, одно з другорядних містечок Сокальщини, до XV. віку — столиця удільного князівства, а від 1462 р., столиця белзького воєвідства, нині заледве „столиця“ жидівського рабіна- „чудотворця“, до якого тричі в рік зїзджаються непроглядні маси Жидів-старовірів. Містечко розкинуте над річкою Солокією, що, випливаючи під Томашовом, впадає під Христинополем до Буга, лежить у помігній низині (208 м. н. п. м.) З плодовитою землею, але дуже нездоровим; маляричним воздухом. Ріка Солокія й залізничний шлях відмежовують від властивого міста передмістя, зв. „Заболоттям“, в давнині зване „Забродом“, або „3абріддям“, якого західня частина в сторону Тушкова зветься крім цього „люблинським передмістям“. При дорозі до Перемислова стоїть кілька хат і корчма, а весь той присілок зветься „Варшавою“ — мабуть тому, що тут була стація воєвідських курієрів до Варшави. Властиве місто то є ринок і ціла північна сторона середмістя, заселена Жидами, яких у Белзі є майже двічі стільки, що Українців і Поляків разом. Белзькі
