ний, сумний і жидівством, живучим в крайньому нехлюйстві заповнений“. Від 1885 р. обставини змінилися на краще.
В 1891 р., на основі краєвого закону, піднесено Сокаль, як вільний королівський город, до ряду тридцяти більших міст тогочасної Галичини.
Нинішній Сокаль, це одно з кращих містечок нашого краю. Якнебудь характеризує його панораму бернардинський монастир, що кидається в вічі кожному, що наближується до міста з боку залізничого двірця, то неменчу його окрасу й цінність творить наша, окутана старовиною церква св. Миколи.
Нинішнє „Забуже“, на лівому березі ріки, нагадує нам первісне місто тоді, як сучасний Сокаль розкинувся на правому березі. Південні його забудовання з т. зв. „Кольонією“ або „Новою вулицею“ від сходу, через Дерешівку й Бабинець, притикають до села Потуриці. Північна частина прозвана „Караванами“, від якої на схід тягнеться т. зв. „Гнила вулиця“, в середині Тартаківська. Головною артерією міста є Львівська вулиця, що тягнеться з півдня на північ протягом 3 км. Рівнобіжно до Львівської, біжить Шляхотська вулиця. Жидівське ґето, що гніздилося первісно на т. зв. Зарваниці, довкола старої синагоги, розлилося тепер по всьому місті, а в першу чергу опанувало Львівську вулицю.
