Сторінка:Гребинка Е. Иванъ Золотаренко (Черкаси, 1899).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

собака не йисть, понюхала та й одвернулась.... Я думаю, съ цурпалкомъ смашниша-бъ була юшка, а ся картопля гирше дерева.

— И то на превелыку сылу выпрохала у ксёндзовои наймычкы; пообищала зайця даты зимою.

— Тату, тату! я хочу зайця, — казавъ Хоми ёго сынъ: — дай мени, тату, зайця!

— Нема, Ёсыпе, зайця, нема, йижъ лышень юшку.

— Ты-жъ самъ, татку, кажешъ, що собака не йисть сіеи юшкы, и я не хочу.

— Такъ лягай спаты.

— А де-жъ заяць?

— У лиси гуля соби, жде покы ты пидростешъ та встрилышъ ёго.

— О, я ёго зразу встрилю; дай мени рушныци, я прынесу зайця. Ходимъ, Хайно!…

Ёсыпъ скакнувъ до долу й почавъ тягаты собаку за вуха, приказуючы: — Ходимъ, Хайно, ходимъ на ловы, намъ дадуть хлиба на дорогу, а я письни засьпиваю потимъ.... А я, тату, нову письню вывчивъ! Чуешъ, ты знаешъ мою нову письню?

— Яку?… ни, не знаю.

— Се мене вывчывъ сёгодня чернець, такый добрый. Побачывъ мене у ксёндза та й вывчывъ сьпиваты новои письни; ось слухай!

И скоро хлопець почавъ тоненькымъ голосочкомъ побожнои письни, якъ за дверыма хтось чытавъ молытву. «Аминь»! сказавъ Хома, и въ хату увійшовъ ксёндзъ.

— Добре! молиться Богу, мои диты, молиться, — ка-