завъ ксёндзъ, пидходячы до столу; — бо тяжки часы насталы! Хвалите Бога, хвалите имъя Боже каже пророкъ Давидъ у 112 псалми… А якый прехорошый голосокъ у вашого Ёси! ходы сюды, моя крыхотко! — ксёндзъ поблагословывъ Ёсыпа, поцилувавъ его въ голову, сивъ и почавъ казаты Хоми:
— А я до тебе за диломъ, прыйшовъ побалакаты за твого сына; винъ, мабудь, вгадавъ, що такъ розсьпивався.
— А що таке? — спытавъ, кланяючысь, Хома.
— Онъ що: до мене прыйшовъ изуитъ, дуже мудра голова; Господь благословывъ ёго!… Винъ бачывъ сегодня твого сына у мене, хоче ёго вчыты, що-бъ зробыты его чоловикомъ.
Хома вклонывся.
— Та пора-бъ уже Ёсыпови вчытысь, а то що зъ нёго буде? хиба гарный стрилець, та й то Бо-зна, стрильба не всякому йде.
Звисно, не всякому, — промовывъ Хома поважно, хытаючы головою: — отъ хочъ бы й панъ Славыцькый, якихъ тилькы рушныць немае въ ёго: й зъ насичкою, и зъ позолотою, и стриля вже годъ зъ двадцять, якъ я зазнаю, а й доси не вміе гараздъ и стрильнуты; ще шротомъ — туды-сюды — чужыхъ голубивъ лякае у себе на гороси, а кулею....
— То жъ бо то! — перебывъ ксёндзъ: — самъ ты чоловикъ розумный, знаешъ дило; а тутъ само счастя йде тоби въ рукы. Чернець почувъ, що ты вбогый, бачыть твою дытыну дотепною й охочею до вчення и
