шовъ ксёндзъ, — не вары тилькы такои юшкы зъ картоплею; зъ нею далеко не зайдешъ.
Пидъ костёльною брамою въ Старому Быхови, ливоручъ, есть двое дверей; други двери ведуть у довгый, вузькый лёхъ; у кутку того лёху ище двери въ маленькый лёхъ, що киньчаеться зализнымы дверыма у велыку хату; въ сій хати було зовсимъ пусто, якъ и въ лёху, але въ другій хати, що зъ боку, топылось въ коминку; проти него — стилъ, на нёму сяла золочена чаша, надъ якою стоявъ хрестъ зъ чорного дерева; и дали, въ темному кутку, на дзыглыку лежавъ якійсъ струментъ зализный, наче-бъ то щыпци; ксёндзъ роздувавъ невелычкымъ михомъ вугилля, на якому стоявъ закрытый казанокъ; за столомъ сыдивъ изуитъ, проты нёго — Хома.
— Ну, що-жъ ты, згожуешся? — спытавъ изуитъ.
— Страшно, святый отче, дило нечысте!
— То зовсимъ не твое дило; нихто тебе на дило нечысте пидбывать не стане; се дило лыцарське; адже-жъ Соломонъ высвободывъ....
— Страшно.
— Та не вже ты промаху боишся?
— Хто се, я? ни, не робить мени сорому! я на двадцять ступнивъ въ горобця попаду, попаду въ гудзыка.
— Про що-жъ ты турбуешся? тоби тилькы вы-
