То ще й не все: отсе паны, — «стриляй въ голову» — и горобець безъ головы пада; — «стриляй у хвистъ» — и горобець безъ хвоста летыть. Паны такъ розсердылысь на Хому, якъ тилькы винъ пишовъ, за ёго вдачну стрильбу, що панъ Врубельськый описля видвертався видъ него и звавъ ёго грубіяномъ.
Якось у литку Хома бувъ у ксёндза.
— Подывысь, каже, пане Хомо, якый-то гыдкый народъ: такъ и стережы, щобъ хаты не спалылы.
Хома зырнувъ у викно, колы дывыться, ажъ на току наймытъ, що жыто молотывъ, сивъ на снопахъ, выкресавъ вогню та й закурывъ коротеньку люлечку.
— Я ёго, — каже Хома, йдучы зъ хаты, — провчу.
Черезъ хвылыну тамъ, або и меньшъ, ксёндзъ почувъ, — щось стрильнуло. Якъ несамовытый, выскочывъ зъ хаты: стоить Хома зъ рушныцею въ рукахъ, ще й дымъ не переставъ иты зъ рушныци.
— Що се ты робышъ? — запытавъ ёго ксёндзъ.
— Ничого, — каже Хома, — то я провчывъ вашого наймыта: выбывъ зъ-пидъ носа люльку.
Такый то чудовый стрилець бувъ той Хома. Здаеться й за день не персказавъ бы усёго, що помижъ людьмы балакалы про Хому. Давно-бъ ёго охрестылы въ видьмакы, або въ знахари, якъ бы не бувъ винъ органыстомъ въ костёли.
Циле лито наши козакы зъ москалямы сыдилы надъ Смоленськымъ, и таки 10 жовтня Смольняне виддалысь
