нашымъ. У всю цю вийну пидъ Смоленськымъ наши козаченькы зъ своимъ наказнымъ гетьманомъ завзято былысь проты Смольнянъ. Царь Олексій Мыхайловычъ дававъ Золотаренкови подарункы, запрошувавъ на свои царськи обиды. Посчастыло наказному: винъ скоро звоювавъ Гомель, Чычерське, Пропійське, Новый Быхивъ, коло Шклову побывъ війско князёве Радзивылове, и своимъ військомъ облягъ Старый Быхивъ.
Бувъ вечиръ. У своимъ намети Золотаренко прыймавъ посланця видъ обложеныхъ Быхивцивъ. У всимъ табори козацькому вже разводыли вогонь — варыты кашу та галушкы; коло вогню збиралысь козакы.
Ступнивъ за 50 видъ гетьманського намету сыдилы коло вогню тры козакы; одынъ сывый, якъ молоко, у другого — вусы чорни, якъ вугиль, а въ третёго вусы жовти–жовтисеньки, такъ такы зроду жовти.
Сыва голова курыть люльку и казку каже, а ти два те жъ курять и мовчки слухають.
— Въ ыншому царстви, не въ нашій держави....
— А де жъ саме? — спыталысь жовти вусы.
— Що? — каже сывый.
— Де се ынше царство?
— Звисно, тамъ десь!
— Ага!
— Жылы соби тры браты, та вси Киндраты....
— И вси розумни? — запытавъ козакъ зъ жовтымы вусамы.
