Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

материнкою та чебрецем; під ногами, мов розсипане добре намисто, червоніють полуниці. Ось уже вечоріє. Кашовар, почепивши на вила свитку, зійшов на могилу та знай маха, щоб ішли вечерять. Біля куреня уже стоять ваганки, повнісінькі галушок з салом, або, коли в піст, то з таранею. Прийшли хлопці, випили по корячку, сіли, їдять собі галушки, настромивши на спички. І пішли розказувати: Семен, каже, підкосив деркача, Микита божиться, що накрив було шапкою на яйцях перепелицю, та якось то вискочила, Хтодонт трохи не наступив на зайця. Сміх, регіт, гудуть, як ті бджоли! А святий вечір сходить на землю, і ніч-мати засвічує зірочки на синьому небі.

Або у жнива. Жарко ополудні, сонечко згори так і обливає тебе теплом; пішов би куди, так і ноги не несуть. Овечата лежать собі у холодку; воли теж полягали біля ставка; коні, зібравшись докупи, стоять, понуривши голови, тільки хвостами обганяють оводів. Шпаки — годі вже гулять по степу хмарою — сіли відпочивати біля річки; так і вкрили прездоровенну тополю, аж гілля чорніє. Нащо дике утя сторожка птиця, та і те забилось між ситняг, завернуло під крильце головку, та й куняє на озерці; кача його вода, мов той цурупалок. Усе відпочива. Підеш собі у сад, ляжеш долі догори черева під грушею, і рука тобі лежить, і нога лежить, і голова