лежить, увесь лежиш, хоч не спиш, а очі закриєш. Так і умер би лежучи. Тихо, тихо, травиця не шелестить, тільки коли не коли задзижчить, летячи мимо тебе, роботяща бджола. Створив же господь таку трудящу тварь!.. Лупнеш очима вгору, над тобою між темним гіллям, як золоті капельки, висять спілі груші; дригнеш нехотя ногою об дерево — так на тебе мов той дощ і бризнуть груші. От, не встаючи, полапцем намацаєш котру біля себе та й їси. Та що то за груші пахучі та солодкі! як візьмеш у рот, так і розтають, із'їси, аж губи злипаються, аж у грудях полегшає, таке спіле та свіже, та гарне! Щоб я тричі німцем став, коли оттут у Петербурсі і нюхав такі груші.
Уберуть добрі люди з поля хліб. Обтрусять у саду зимниці! Уже уранці, то і водиця у коритах, де напувають товар, зашерхає, по токах цілісінький день лопотять ціпи. Зовсім осінь! у полі пусто, тільки гави літають; укриють ниву, поклюють чи не поклюють зернят і полетіли дальше, та так сумно крячуть. Поїхать би у степ розбить тугу. Гей, цюцю, Стрілка! сюди! Давай, хлопче, коня. От і виїхав у степ на бурому; коник він кріпкенький; сіделечко на ньому справне, козацьке; біля боку біжить Стрілка. Аж гульк під перекоти-полем зайчик зобгався мов рукавичка, ушки прищулив, дух притаїв і оком не здвине, а пильно дивиться. Тут так у
