«Літ з десять був у нас суддею Глива.
Да, знаєш, захотів на лакомий кусок,
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива;
Велика там вода, хоч є й багато млива…
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок!»
Цією ж чиновницькою настановою — «знай кожен своє місце» пройнята і байка «Вовк і Огонь». Обмерзлий у хугу, знесилений вовк, обігрівшися біля огню, що його покинув хтось у лісі, з почуття подяки захотів увійти з благодійником своїм у ближчі стосунки — поцілувати його.
«І тільки, що простяг своє в багаття рило,
А полум'я його дощенту обсмалило».
З благодійником Огнем Гребінка рівняє великих панів:
«Мій батько так казав: «З панами добре жить,
Водиться з ними хай тобі господь поможе.
Із ними можна їсти й пить,
А цілувать їх — крий нас боже!»
Отже й тут маємо мораль хитренького дрібнопоміщицького чиновницького «смиренномудрія», пристосовництва до законів феодально-кріпосницької ієрархії.
М'яка, поблажлива і бездіяльна гуманність, яка виявлена в байках «Ведмежий суд», «Рибалка» та інших подібних, у Гребінки не тільки не суперечить лагідній покірності перед «установленими господом» феодально-кріпосницькими порядками, але й тісно пов'язується з нею.
Класові основи цієї лагідності легко знайти, коли ми
