співжиття в маєтковому закутку кріпаків з панами, а в цілій державній системі — «вищих» з «нижчими».
Розглянувши байки Гребінки, ми побачимо, що і звертається він з своїми висновками і сентенціями не до селян — об'єктів панського здирства, яких він персоніфікує в образах «ягнят», «коней» та «волів», а до свого середовища: до панів, чиновників, тобто до суспільної верхівки дворянсько-кріпосницької держави свого часу і до близьких їм за інтересами і світоглядом консервативних прошарків буржуазії: купців, заможного міщанства, багатих козаків та куркулів.
Цю саме аудиторію має на увазі письменник і в своєму звертанні «Так собі до земляків», та з позицій цієї аудиторії і малює він «ідилію» маєткового поміщицького життя.
В цій ідилії (що, до речі, носить значний відбиток наслідування передмовам Рудого Панька до «Вечорів на хуторі близь Диканьки») також немає й згадки про «ягнят» і «коней» кріпосницької системи — про кріпаків, та й про саме кріпацтво, немов їх і не було у зображеній ним благодатній країні.
«… щовечір співа соловейко, а на вигоні дівчата зачинають веснянки, аж округи луна йде.
Так тобі легко дихать, так весело… Прийдеш у хату, шапку об землю, а сам мерщій на коліна перед образами, молишся й плачеш, плачеш і