ідеології дрібномаєткового та чиновного українського дворянства 30—40-х років минулого сторіччя, з його обережно прихованою заздрістю та боязкістю по відношенню до світу великого панства, з його страхом перед селянством і з прагненням засобами лагідності, обережності та пристосовництва зберегти основи кріпосницької системи, яка забезпечувала їхній добробут.
Проте, для доби лютого жандармського Миколаївського терору, якою були 30—40-і роки минулого століття, для доби Булгаріних, Сенковських і Кукольників в літературі, навіть і обережні констатаційні натяки на самовладу та хабарництво чиновників, навіть заклики до панської гуманності, які маємо в окремих байках Гребінки, мали прогресивне значення, оскільки вони фіксували увагу читача на різко негативних явищах дійсності і збуджували думку і чуття протесту проти них.
Прогресивними для даної історичної доби були і ті нові досягнення у виробленні української літературної мови на основі народної побутової мови та вдосконалення літературних жанрів на основі матеріалів фольклору, які дала поетична творчість Гребінки, — зокрема те звертання в самому задумі і побудові художніх творів до джерел народної творчості, яке ми спостерігаємо в байках.
Коли в перекладі «Полтави» ми бачимо запозичені у Котляревського і невірно, антихудожньо застосовані
