Цю сторінку схвалено
IV
ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР
На дубі сидячи, Зозуля куковала:
«Що за годи тепер, зовсім неможна жить!
Одколи, як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало.
Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить».
«Нащо вам так квілить, мій боже милий?»
Снігир зозулю перебив:
«Коли б я мав ваш стан і сили,
Оту я погань би не їв,
Що̀ б цей да той мене, коли б я не доскочив
Собі щодня шматок м'ясця!
От кобець — менший вас, а їсти як захоче:
