Про Лазаря старці під кобзу голосили,
«Холодний квас!» — москаль між народом гукав,
Знечев'я, а базар в степу, як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Да на могилу все раз-по-раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове;
Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише,
І з лиха на весь степ реве.
Народ дивується да їсть, да п'є горілку,
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку,
Да як утне московського бичка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек, да садить гоцака.
Аж ось лулусь щось під ногами!
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар затих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люди, хрестячись, баньки повитріщали:
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
На божий світ сусіль, як пить дало.
Да що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
Мабуть підсудок? — Ні! — «Так лев?» — Ні. — «Так мішок
