совий зміст літературного процесу і протягти буржуазно-націоналістичну тенденцію.
Ряд літературних явищ 30—40-х років минулого сторіччя націоналістичне літературознавство просто обходило якоюсь соромливою неувагою. Причину тієї неуваги дуже легко розшифрувати. Куркульсько-націоналістичній легенді про «безкласовість» української нації і про суцільний «демократизм» української літератури надто різко суперечать одверто панські кріпосницькі тенденції ряда дворянських письменників першої половини XIX сторіччя, — тенденції настільки одверті, що не піддавалися ніякому замазуванню і перетлумаченню. Не підходить ряд літературних явищ цієї доби і під другий фальшивий догмат буржуазного літературознавства — під легенду про «національну свідомість», як провідну ідею усієї української літератури, та про боротьбу її з царизмом за «національне визволення». Барабанний імперський патріотизм, попівсько-панська чорносотенна демагогія і сервілістичне плазування перед монархією, яке так яскраво виявляються у ряді творів Гулака-Артемовського, у Квітки та деяких інших дворянських письменників, настільки яскраво суперечать буржуазній легенді про безкласову єдність і єдиноцільність «національного потоку» літератури, що найзручнішим засобом фальсифікації в руках буржуазного літературознавства було найменше приділяти уваги цим лоскотливим моментам історичного літературного процесу.
Нарешті є ще одне явище в літературі початку XIX сторіччя, яке лякало і відштовхувало націоналістичних
