фальсифікаторів непосильністю взятого ними на себе завдання: це те, що майже всі українські дворянські письменники тієї доби більш писали по-руському, ніж по-українському, а українську літературу саме з позицій поміщицького імперського патріотизму трактували як провінціальну літературу вузько-місцевого побутового вжитку.
Відома низькопробна антикультурна шовіністична ненависть, яку не раз висловлювали націоналістичні критики та літературознавці на адресу Гоголя, а пізніше — на адресу Короленка, за те, що ці письменники писали руською мовою. Ігнорувала націоналістична критика писані руською мовою твори Квітки («Пан Халявский», «Похождения Столбикова» та ін.), хоч ці твори мають певне значення, як історико-літературний матеріал, і, в значній мірі, як ключ до розуміння ідейно-політичного обличчя письменника.
З цих самих причин націоналістичні дослідники обминали своєю увагою і творчість Євг. Гребінки, що в руській літературі дав велику числом, хоч і не високоякісну продукцію, але що залишив безумовно класичної цінності спадщину в українській літературі 30–40-х років минулого сторіччя, спадщину, що відіграла значну роль в літературному процесі свого часу.
Євген Павлович Гребінка, сучасник Пушкіна і Гоголя, працював у літературі вісімнадцять років — від 1831 по 1848.
