Сторінка:Гребінка Євген. Вибрані твори (Київ, 1935).djvu/98

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
IV
 
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ

«Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»
 — Хіба ти не бачиш, яка я стара?
 Мені в домовину лягати пора,
 Як очі закрию, що буде з тобою?
 Останешся, доню, одна, сиротою.
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти,
Я дочку, пустивши, мовляв, напоталу,
Стогнать під землею, як горлиця, стану.
 «О, мамо, голубко, не плач, не ридай,
 Готуй рушники і хустки вишивай,