Нехай за нелобом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!» Ген там, на могилі, хрест божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить: «О, боже мій милий! що я наробила: Дочку, як схотіла, із світа згубила!» 1840