Цю сторінку схвалено
Нехай за нелобом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!»
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
«О, боже мій милий! що я наробила:
Дочку, як схотіла, із світа згубила!»
1840
