Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


Єле живі були їх конї,
Вся збруя: сідла, нагайки,
Мовляв, підпруги й уздечки,
Було все піною облите,
У кров помазане, побите.
А про Марусю не привіз
Нїхто нїяку, кажуть, звісь.
Буцім її з землї не стало,
Покинула, мов, дівка мир.
Без неї мати пропадала,
З бідою горе коштувала
В чужині, що зовуть — Сибир.


ПІСНЯ ТРЕТЯ.
 

Щоб краще одурить Петра
Прикинувсь хирявим Мазепа.
Всі знахарі, хто із шатра,
З Нїмещини хто, з лісу, з степу,
Всі панькали біля його.
Він дивиться у домовину:
На його груди і на спину
Набгали враг знає чого,
Коржами тїм'я обліпили,
У хатї ладаном кадили,
Цураючись від цього,
Бажав він тільки одного,
Щоб так умерти як хрещений.
Архієрея він зове;
Й по голові його мерзеній
Святеє миро скрізь пливе.