Ген під палаткою одною
Щось то шушука, то гуде.
МАЗЕПА.
Послухай, Орлик, нї, я бачу.
Що тута добре обмиливсь!
Зробив без глузду, на удачу:
Із Карлом рано подруживсь.
Він хлопець нібито проворний,
До різанини геть моторний,
Регочеться проти гармат;
Та не йому, мені здається,
Петра посмикать доведеться:
Петро йому не пані-брат.
Карл приндиться, да упирує;
На долю все свою кладе,
Про Нарву тільки і товкує.
Не знаю, як нам припаде,
Соромляюсь, та що робити!
Здурів і я, на старі літа
Кругом себе оциркльовав.
ОРЛИК.
А я б не так оце казав;
Підождемо кінця ми ділу.
Як поскубем цареву силу,
Дамо замірря москалю.
МАЗЕПА.
Нї, пізно вже тепер царю
Зо мною, братіку, мириться.
Не те в душі моїй сидить.
