Швед не хропе. Доба другая
Ізнову на коня жене.
Потраву козаки варили,
А ген, на березі Дніпра,
Драбанти коників поїли.
Прокинувсь Карл. „Ого, пора!
Вставай. Мазепо. Вже світа.“
А він давно, давно не спить.
Туга ввесь дух його зпірає
І серце теплеє крушить.
Він мовчки чорного сідлає;
За королем покопотів —
І очі гетьмана блищали
Коли вони перескакали
Конець українських степів.
Уже сто літ перевернулось,
Як це робилось на землі.
Давно і плем'я те минулось;
Сини шукать батьків пішли.
Рушен'я військового слави,
І різанини, і побід.
Як дим пропав червоний слід.
І тільки ти, сподарь Полтави,
Меж людом моцної держави —
За те всі дякують тобі —
Втяв гарну пам'ятку соби.
Де вітряків окіл крилатий
Бендери мов обгородив,
Де бродять буйволи рогаті
Меж дуже давнішніх гробків,
