Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/54

Там видно цегли ворох цілий;
Та цегла мохом поросла.
І кажуть, що от відтіля
Король, до дуру дуже смілий,
Всю челядь під мушкет зибрав;
В останнє з турком жартовав.
А про Мазепу ні пів слова
Ні од кого і там не чуть,
Його заклекотіло путь;
І тільки, бач, що год то знову
В церквах анаѳему кленуть.
Да є святая та могила
Де Іскра й Кочубей лежять:
Іх церьков з миром схоронила.
Цвіте в Деканьці цілий ряд
Дубів; вони під час щумлять
Унукам як дідив згубіли,
Бо приятелі їх садили
Тоді на пам'ятку у сад.
А де ж дочка? — ніхто не знає;
Не чуть про неї ні слівця.
Ніхто не зна їи кінця.
Хиба в селі як старець грає
На кобзі, всячину бринчить,
Про нєї пісню заспіває:
Кругом козацьство аж кишить;
Слезки в очах дівчачих сяють,
Чубами парубки кивають,
І дід насупившісь сидить,
Згадавши стародавній світ.

 1835 г.