Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/68

Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,
Із школи поспішав до батька ночувать,
 Щоб завтра по закону,
 Як слідує, пашнею засівать.
 Пізнавши шкапа шлях до-дому,
Смикнула раз, другий — і хлопця понесла.
Хоть здержав він її, та злість його взяла;
Хотів би проучить, та бить її боявся,
А треба ж і себе чим-небудь показать —
Так по оглоблях ну малахаєм шмагать!

—

 Як тільки пан із паном зазмагався.

Дивись — у мужиків чуприни вже тріщять.

 

---

 

XV.

 

---

 

СОНЦЕ ТА ВІТЕР.

Із Вітром Сонечко розгуторило мову
Про силу, бачите — хто з них міцніший був.
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
„Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?
Як цупко він нап'яв на плечі кобеняк!
 Хто з плеч зірве його до-долу,
 Хай буде той уже моцак.“
— „Іносе, дми собі!“ так Сонечко сказало,
 І Вітер шпарко полетів.
 На дворі дуже сумно стало,
 По небу хмари скрізь погнало,
А Вітер по землі, крий Боже, заревів,
Наліг на козака, з його одежу цупить.