рає цілком, а обертається в другий бік. Перебуваючи в Петербурзі найбільше серед російських письменників, Гребінка пориває й ті тоненькі нитки, що його прив'язували ще були до рідного краю, і звертає з спасенної, хоч і вузької, стежки рідного письменства на широку дорогу чужого. Він починає писати російською мовою повісті, оповідання й поезії, беручи для них теми переважно з українського життя та історії. Як російський письменник, Гребінка не здужав витворити щонебудь таке, що хоч би на короткий час пережило свого автора. Вічне наслідування Гоголя, брак орігінальної фізіономії, шаблонова композіція — зробили російські твори Гребінки вельми недовговічними: його забуто зараз же по смерті і в історії російського письменства йому немає місця[1].
Спочатку 40-х років Гребінка ще раз спробував був вернутись до українського письменства, надумавши знов для своїх земляків працювати. Р. 1841 його заходами видано в Петербурзі збірник „Ластовка“, зложений з творів тогочасних письменників українських: Афанасьєва-Чужбинського, Боровиковського, Забіли, Квітки, Куліша, Мартовицького, Писаревського та Шевченка; знаходимо тут п'ять поезій і самого редактора. Як видко з прощального слова до збірника („До зобачення“), Гребінка мав на думці ще писати й видавати українською мовою, але згадані п'ять поезій у „Ластовці“ — то був його лебединий- ↑ Дві з російських повістей Гребінки — „Іван Золотаренко“ та „Чайківський“ — перекладено й на мову українську і видано у Киіві та Львові. „Собраніе сочиненій“ Гребінки вийшло р. 1862 у Петербурзі (п'ять томів) і р. 1903 у Киіві (два томи); опріч того, українські твори окремо видано р. 1878 у Киіві під заголовком „Пирятинська ластівка“, і сами „Приказки“ р. 1899 у Чернігові.
