Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна — татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского…
Дивлюсь — сусід і вся його сім'я
Уздечки не напнуть на його.
Сусід сусідів кликать став
І могорич пообіщав,
Щоб тільки помогли йому Коня упорать.
Народ зійшовсь та гук такий підняв,
Мов цілину п'ять плугів орють.
А Кінь жахається да рже,
На дибки спиниться да гривою мотає,
То піде бокаса̀, то б'ється і кусає;
Котрий сміліший був, то вже
Од Коника тікає.
Прийшлось сусідові, мовляв, хоть сядь да й плач.
Аж дивляться — іде Петро Деркач —
Розумний чоловік і в конях силу знає —
Іде і здалеку чуприною киває.
Прийшов — і ввесь базар нікчемний розігнав
І сміло до коня побрався потихеньку,
Все свистючи, повагом, помаленьку,
Все гладив… подивлюсь — уже і загнуздав.
Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/74
Ця сторінка вичитана
XX.
ЗЛИЙ КІНЬ.
———
Пани! чи чули, як Деркач коня піймав?
