Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/75

XXI.

 

МІРОШНИК.

 На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький;
Раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Коли ни забредеш к Мірошнику, бувало,
 У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці,
Книші, вареники і всякі лагоминки;
У п'ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовпці.
Обідать він, було, не сяде без горілки,
А в празник піднесе і чарку калганівки:
 Мірошник паном діло жив.

І треба ж, на біду, позаторішню весну
 Його лихий поніс чогось за Десну.
 Хоч не багацько проходив,
 Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм, мов бішений, шумів,
 І як Десна ревла несамовита,
Мабуть, ворочавши не п'ятьдесят млинів.
 Вернувсь Мірошник наш до-дому,
 До церкви прямо почухрав
 Да Богу мо̀литься святому,
Щоб він акафисти його не в гнів приняв
 І річечку його зробив Десною,