Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/76

 Або хоча, як Сейм, такою —
 „Й тоді б то вже я панував!“
Молебні день-у-день Спасителеві править,
У ставники свічки по десять хунтів ставить,
 Все молиться, ні їсть, ні п'є, ні спить…
 „Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою
 Ворочають великії млини?
 Іх німці будувать уміють,
 А вже не зляпає наш брат;
 Вони сами товчуть і віють,
 І мелють борошно, і сіють, —
 Здається, що сами й їдять.
 А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистринѝ“. — „Балакайте про себе!“
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
 Його молитви Бог почув:
 По небу вітерок дмухнув —
 Як ворон, небо почорніло;
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув,
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло;
Маленька річечка, що так тихенько йшла,
 Заклекотіла, заревла
 І через греблю покотила.
Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі.
Вода напре — дивись: то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
 А далі і знесло млинок.
 Схопивсь Мірошник, да пізненько,