Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/81

Про те ніколи сам Рибалка не казав;
А тільки він дійшов, як слідує, до краю.
 Сула шумить, гуляє по степам…
Рибалка дивиться — і очі протирає:
 Не вірить сам своїм очам,
 Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір —
Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам,
 І бідного його ниряє ятір!
Здихнув Рибалочка, да і назад поплівсь.
 А що, земляче, пожививсь?

 

---

 

Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові —
 Еге Охріменко дурний? —
 Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писарь волосний!…

 

---

 

XXV.

 

СОЛОВЕЙ.

 „Хто не вгадає? я?
 Оце городять небилицю!
 Щоб не пізнав я Солов'я,
 Щоб не пізнав цю гарну птицю?…
 Як тільки оком наведу,
 То і вгадаю, де співа̀ка“, —
Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
„Ходімо, я тебе до лісу поведу,
 Усякої там птиці є багато.
 Та буде сором, пане-брате,
Коли б ти Солов'я ізразу не пізнав“, —