Перейти до вмісту

Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

 Сором'язлива вже така…
 Що ж? випила із медом трішки:
Не та стала дівка — до хлопців цокоче;
Як ясочки грають Марусині очі.

 На неї дивиться Андрій
 Та позирає все в віконце
 І думає, коли б швидчій
 За гору заховалось сонце!…
В вікно він погляне, на дівку моргне,
Вона усміхнеться, плечима здвигне.

 Іси собі до очкура,
 А в горі їжа на порадить.
 І тільки що хіба з добра
 На животі тобі завадить.
А вип'єш півкварти — завіна пройшла,
І знову весела твоя голова.

 Я маю думку вже таку,
 Що краще жить було б на світі,
 Як би обідать на-швидку,
 А потім до півночі пити.
Давайте ж варену! хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії люде!

1834 р.


 
III.
 
УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ.

Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!“