Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/91

Тільки не об тім сумує дівка під вікном:
Тута, край вікна, прощався, цілувався він,
Чернобривий козаченько, як їхав на Дін;
Обіщався вернутися — вже пів року є,
Як сумує дівчинонька, серденько моє!…
„Де мій милий? Що він робить? де він забаривсь?
Може з иншою якою уже одруживсь!“ —
Дума дівка; серцю важко, сльози на очах.
І пустий простягсь далеко перед нею шлях…

 1843 р.

---

 

V.

 

МАРУСЯ.

„Я знаю, Марусе, дівочу натуру!“
Так мати старая казала дочці:
І я дівувала, була молодою —
Тоді парубки все були молодці;
На грищі співала, на досвітках пряла,
На улиці часом до світа гуляла…
А, бувало, стане скушно,
Серце ниє да болить,
В грудях важко; плачеш, плачеш…
Божий світ не веселить!…
У садку пташки щебечуть,
По степу цвітуть квітки:
Як послухаєш, як глянеш —
Плачеш бо-зна од чого!…
І знати не знала, чого я бажала!
І все було, доню, я так сумовала,