Сторінка:Гришко В., Базілевський М., Ковалів П. Вячеслав Липинський і його творчість (1961).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Наукова спадщина Липинського і в галузі історичної науки має також осібні свої джерела. Ця спадщина зросла не з сучасної Липинському історіософії, не з відлитих накочених формул історичної науки. Існуючу історіософію Липинський лишив на боці, а занурився в саму історичну дійсність минулого, в реальне українське життя, звернувся до досвіду предків українських поколінь, що самі творили історію, до духа українського чорнозему, до традицій Української землі, в віках одідичених і свято охоронюваних одвічними лицарями плуга й меча нашої Батьківщини. Липинський черпав історію з тих історіографічних і літописних джерел, де знаходив безпосередній голос крови й інстинкту самооборони наших предків.

„Відомо, що навіть найкращі підручники історії для нижчих, середніх, вищих і найвищих шкіл ще нікого в світі історії не навчили. Бо історії, як дивитись на неї, як на „учительку життя” — не можна навчитись: її треба в своїй крові, в своїй традиції і у своїй культурі мати” — звучить, як слово біблійного пророка, наука В. Липинського. (Листи… ст. 77 Підкресл. наші)[1]

До Липинського ніхто не добирався в сферу цих джерел, значною мірою ірраціональних, і не підносив їх на ступінь націо- і державнотворчих факторів. Тут є Липинський неповторний і самобутній.

Ось так ми підходимо до проблеми світогляду Липинського, яким пронизана вся його спадщина і в галузі соціології, і державного будівництва, історії, ідеологічної і практичної діяльности. Світогляд Липинського становить суцільну єдність, неподільну систему поглядів в усіх галузях від практичної до теоретичної, його творчости. Трудно знайти іншу постать серед мужів науки, що в своїй многогранній діяльності невгнуто керувалася б суцільним

  1. Останнього постуляту Липинського не узгляднив автор книжки: „Вячеслав Липинський ідеолог Української Трудової Монархії”, Торонто, 1951, думаючи, що на історичні праці Липинського мала вплив польська історіографія, стисліше, т. зв. „Станчиківська Школа”. Думку цю Автор кидає без доказів, а як така, вона є голословна і не наукова.