Богом об'явлена релігія, в якій я уродився.”
Тільки релігія зебезпечує вищий розвиток духового і матеріального життя, і Липинський це так розуміє. Вищий ступінь наближення до Бога, більша любов до Нього потрібні нації для використовування техніки. Інакше кажучи, для творення вищої техніки нація має насамперед забезпечити собі високу громадську мораль, яка може бути розвинена тільки на ґрунті релігії. Розвиток людства взагалі йде „по лінії більшої любови і більшого наближення до Бога”[1]
Любов до Бога — підстава громадської моралі. Звідси у Липинського цілком вище обґрунтування формули: „Ність власть, аще не от Бога”, бо всяка влада дається націям від Бога справедливо і правдиво — абсолютно в такій самій мірі, як дана нація в своїй вірі і в своїй моралі уявляє собі Бога, як вона його любить і шанує його закони[2]. „Коли ціла нація, — твердить Липинський, — і ті, що правлять, — живе не різними вірами: „панською” і „народньою”, „буржуазною” і „пролетарською”, а одною спільною вірою, і коли вся її громадська мораль побудована на вічному законі „в поті чола твого будеш їсти хліб твій!” то при таких умовах вона може мати високу техніку і високу громадську організацію, високу мораль і духову культуру”[3]
В. Липинський чітко вказує на призначення людини, як вищої істоти на землі. В однаковій мірі він застерігається як перед перебільшенням її властивости, так і перед применшенням її людської природи. „Людина не єсть „богом”, — каже він, — але не єсть і мавпою. Ми не в силі творити світ, але той світ, який від Бога-Творця маємо, ми можемо досконалити. Політичні методи організації — це не чудотворство і не магічні заклинання, а тільки засоби
