для такого досконалення. І при виборі та їх здійснюванні найбільше нам поможе віра в Бога і любов до наших людей такими, якими вони єсть, а не такими, якими ми хотіли б, щоб вони були”[1]
Віра в Бога у Липинського — це основа всієї діяльности людини. Тільки віра в Бога уможливить нам і полегшить працю, скеровану до здійснення нашого спільного ідеалу. Тільки віра поможе нам усвідомити, що праця наша є виконуванням обов'язку, покладеного на нас Божим законом, і що Бог дав людям для виконування добра та уникання зла розум і свободу волі.[2]
До релігії підходить В. Липинський, за його власними словами, „виключно зі становища політичного”. „Це значить, — каже він, — що не хочу, не можу і не буду говорити про релігійні доґми і про те, „яка релігія краща”. Я буду говорити про релігію тільки в її відношенні до політики”.
В своїй книзі „Релігія і Церква в історії України” В. Липинський стверджує факт, що політика у відношенні до релігії займає різне становище. Є політики, — каже він, — які з релігії спитуються робити собі знаряддя. Вони не признають, щоб поруч з їх світською владою існувала окремо влада духовна. Тому вони вважають, що їх світська влада є одночасно і духовною владою. Будучи приятелями держави, ці люди вважають себе головами Церкви. „Меч і ідея, — каже Липинський, — сполучені тут в одних руках”. І коли якась Церква в державі не хоче бачити над собою світської влади, тоді її винищують або обмежують у правах.
Але є також політики, що відкидають потребу релігії в організації державного життя. Вони вважають, що для держави Церква непотрібна, що взагалі релігія — це приватна справа. Вони думають, що для організації держав-
