На це питання В. Липинський відповідає так. В основі людських інстинктів лежить хотіння жити. Звідси виникає бажання людей в боротьбі за збереження життя скріпити свої слабі сили з Силою сильнішого, що її присутність людина відчуває. Почуття такого союзу дає людям енергію до боротьби і віру в кінцеву перемогу. Таке містичне почуття примушує людину своєю волею коритися цій вищій Силі, в яку людина вірить як в абсолютне Добро. Містицизм — це велика сила в боротьбі за існування, бо без містицизму, без віри „не можна помислити цілої людської культури і цивілізації”. Тільки віра дає людині той розмах, те захоплення що вона може творити великі, навіть „надлюдські” діла.[1]
Поряд з цією силою, творчою силою, існує інша сила, руйнуюча сила. Ця друга сила містицизму — це гордість і тілесні пристрасті: створивши свої „надлюдські” діла, людина починає думати, збившись з правдивого шляху, що вона може не тільки пізнавати й виконувати Божі закони, але й сама творить їх; що своєю людською силою вона здатна творити чудеса. Вбивши своєю гордістю релігію, людина віру в Бога замінює вірою в себе, в свою чудодійну силу. Інакше кажучи, містицизм релігії вона замінює містицизмом маґії.
Поступ у політиці, цивілізації і культурі залежить саме від правдивого творчого шляху людини. Збочення з цього шляху, що його Липинський зве шляхом релігійного містицизму, веде до нищення надбань культури і цивілізації, до нищення держави. Тільки релігія є тією здержуючою силою, що не допускає до гордости, до самообоження. „Тільки тоді, — каже Липинський, — коли життя матеріяльне, державне керується незмінливими і вищими од людських законами Бога, і коли віра в Бога і любов до Нього не дозволяють людям знайти всю ціль свого існування в матеріяльному, тілесному, — можна ввесь час в людській матеріальній боротьбі за поширення життя, за владу, за державу містичне захоплення піддержувати”. „Своєю непорушною догмою, — каже далі Липинский, —
- ↑ Релігія і Церква в -історії України, стор. 19–20.
