динних включно, а якраз вони є основою клясової організації.
Але також немає сумніву, що основні кляси, про які я згадував, могли б почати організуватись зараз, як-би їм не стала на перешкоді соціяльна політика держави, на приклад, введення в суспільну систему поруч з клясами станів, чи примусово накинутих господарських та соціяльних форм, приміром, соціялізму, капіталізму чи чогось іншого.
Окреме питання творитиме промислова кляса. За браком часу ми на ній не можемо спинитись. Це окрема складна проблема з огляду на багато причин, а головна з них — бідність України, як і кожної колоніяльної країни, на власний промисловий капітал.
Ще довго основною в українській суспільній структурі буде кляса хліборобська. Тому уділимо цій клясі трохи уваги.
Сьогодні вона знівельована за найнижчим суспільним рівнем — удержавленого сільсько-господарского робітника.
Але поза всіми жахливими наслідками нівеляційного процесу, в якому загинули незчислимі попередні матеріяльні і культурні надбання, є один додатний бік в цій справі — в цьому процесі грунтовно знищені всі соціяльні протиріччя, які ділили один хліборобський масив на різні взаємно ворожі групи.
Сьогодні є — розбита аатомізована юрба, з одного боку, і московська охлократія, яка цією юрбою править, з другого. Але ця юрба в найглибших сховищах своєї душі хоронить духові рештки колишньої гордої козацької клясократії. І як упаде чужа влада, стануть супроти себе одвічні учасники українського буття — спрагнений землі хлібороб і мати-земля спрагнена його любовної дбайливої праці!
І мимоволі насувається думка, що початковий розподіл землі між окремими господарями, мусять робити безпосередньо самі сільські громади, без втручання держави, лише за її контролею. Можна наперед припускати, що ця метода зустріне багато практичних труднощів, але в тій ситуації, яка є зараз, вона буде єдино моральною і найбільш справедливою в правосвідомості селянства.
На закінчення мови про клясу, ще треба зазначити, що перша засада, яка мусить бути введена в клясократичну систему, це приватна власність, зокрема на землю, обмежена законом. Вона відповідає християнським засадам — привчає людину, як учить Християнська Церква, індивідуально відповідати за свої діла, дає змогу найширше виявити ініціятиву і є запорукою справжньої волі.
І ще одне питання: лише при клясократичній методі організації суспільства та співпраці клясів може витворитись один духовий тип українця, якого нам так бракує.
Диференціяція суспільства за клясами не буде на перешкоді творенню цієї духової єдности, бо основні засади клясової організації одні і ті ж для всіх клясів. Навпаки, своєрідна культура кожної кляси збагатить загально-національну скарбницю. Хіба ж крім хліборобської культури за часи козацької клясократії Україна не пишалась, що відмічають багато дослід-
