ників, високою культурою міщанською, культурою ремісничих цехів, або славетньою культурою української інтелігенції?
Все це втрачене національне багатство, в його сучасних формах, спроможна відродити лише клясова організація українського суспільства.
Третю методу організації суспільства Липинський називає демократією. Взаємини, які вона витворює між активними і пасивними елементами нації — хаотичні.
Загально відомо, що Липинський піддає демократію гострій критиці. Тому, аби уникнути неясностей, перше ніж говорити про цю методу, треба коротко спинитись над тим, що під демократією розуміє сам Липинський.
„Нарід і демократія, — каже він на XI. ст. вступу до „Листів” — це не синоніми. Нарід був, є і завжди буде, і до нього завжди належить майбутнє, бо завжди старі провідні верстви одмірають і завжди нові з народніх мас на їх місце піднімаються”.
Дальше Липинський ще раз підкреслює, що під демократією він розуміє не нарід, і не добро народу, а спосіб суспільної організації.
От-же, народоправство в парляментарному розумінні, найширша народня воля, чи соціяльні удосконалення — це не є демократія, лише шлях до вседальшого удосконалення суспільних форм співжиття, якому, на жаль, немає окремої назви і тому його звуть також демократією.
І не оцю демократію, а методу суспільної організації — методу правління при помочі політичних партій — піддає Липинський критиці.
От-же, демократія означає методу організації такої провідної верстви, в якій під впливом зовнішньої експанзії чи причин внутрішнього характеру, до яких в першу чергу належить збагачення, а тому і зледащіння провідної верстви попередньої клясократії, стався розклад клясової організації. “Дегенерація лордів, юнкерів, патриціїв, самураїв, каже Липинський, усе йшла в парі з їх непомірним збагаченням, бо грошове збагачення звільняє від жертв, ризика і праці“, стор. 139, “Листи“).
З розкладом кляс у такій нації на місце ясно здиференціованого за засобами продукції суспільства, починає творитись соціяльна мішанина, невиразна по своїй внутрішній структурі — хаотична. Ідея організації за засобами продукції все слабшає і її місце займає ідея об'єднання за різними зматеріялізованими “вірую“ — соціяльними, економічними, і т. далі.
В таких об'єднаннях все веде провід інтелігенція, що занехує своє пряме призначення — продукцію духових цінностей — і стремить до державного проводу.
Вже не перший раз в історії інтелігенція бере на себе невластиву їй ролю — провід нації, але матеріяльне реальне життя все її перемагає, після чого вона звичайно повертає до своєї сфери діяння, в якій все є конструктивно творчою.
Наведу, за Липинським, один цікавий приклад:
“Страшний моральний упадок і руїна західньо-европейських націй у середніх віках ішли в парі з ба-
