Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

своїм київськім столї, Святослав потім змовив ся з Всеволодом і пішов на Ізяслава з військом, вигнав його з Київа і подїлив ся його землями з Всеволодом (1073).

90-1. Для порівняння: теперішні „чільця“ гуцульських молодиць, з мосяжу (жовтої міди).

Недовго й Святослав панував у Київі та володїв братнїми землями, бо вмер уже 1076 р. Та його слїдами пішов Всеволод, силкуючи ся загорнути як найбільше земель собі, а як найменьше зіставити иньшим князям — потомкам братів, котрих він усїх пережив. Ті не давали ся, при всякій нагоді старали ся доїхати Всеволодови, наводили Половцїв, силкували ся видерти назад свою батьківщину, користаючи з помочи людности, що теж краще хотїла мати князями своїх „отчичів“, синів свого князя, ніж далї перекидати ся з рук в руки, від одного князя до другого. Пятнадцятилїтнє князюваннє Всеволода в Київі пройшло в неустанній боротьбі з отими обдїленими князями „ізгоями“, як їх звуть. Вони сочили його з усїх боків, а перед між ними вів Святославич Олег, прозваний Гориславичем за те горе, як терпіли люде від нього від його Половецьких орд, що він наводив на Україну, докучаючи Всеволодови, добиваючи ся від нього батьківщини, що він йому і всьому потомству Святославовому відібрав:

Були віки Троянові, минули лїта Ярославові.
Були полки (війни) Олегові — Олега Святославича.
Той бо Олег мечем ковав коромолу, сїяв стріли по землї.
Вступав в золоте стремено в Тмутороканї —
А вже як дзвін чув великий Ярославів син Всеволод.