всім порядкує саме боярство, відтиснувши рядове міщанство на заднїй плян. Органом громадської контролї над князем і його управою стає віче, то значить збір народнїй: в нїм можуть бути всї свободні люде, з міста і з цїлої землї, хто прийде; одначе тон задавало звичайно місцеве боярство. Таке віче, зібравши ся з якої небудь нагоди, обсуджувало всякі справи, ставило свої жадання князю, а часом скидало його й закликало иньшого князя. Се не тяжко було при розмноженню князїв, що завидушими очами тільки й дивили ся на всї боки, чи не лежить де пусто яка волость, чи не сидить слабо котрийсь князець в своїй волости, шоб його звідти висадити й самому сїсти. Я оповів вище про таке київське повстаннє против Ізяслава — перший такий бурхливий виступ народнього віча. Вони стали потім явищем досить звичайним.
В деяких землях громадянство умисно міняє як найчастїйше князїв, не даючи їм закорінити ся, і всї дїла переймає на віче та його виборних урядників, а князя зіставляє при самім начальстві над військом — так було в Новгородї. У нас на Українї до того не приходило: суд, управа, всї справи лишали ся за князем та його урядниками, але віче держало їх під своїм наглядом, ставило князеви свої жадання, і князь звичайно вважав на них, щоб не дражнити громади. З наших земель особливо часті звістки маємо про віча київські, але без сумнїву і по иньших землях віче давало себе знати, — хіба де занадто розвинуло ся боярство та взявши князя в свої руки, відсадило назад иньшу громаду: так було в Галичинї.
Взагалї з відокремленнєм земель кожда жила своїм відмінним житєм і инакше воно розвивало ся по ріжних землях, хоч заразом розвивались і все глубше закорінювались і спільні прикмети устрою та житя. Право київське було рознесене князями й дружиною по всїх землях і приложене до місцевих судів і управи. Коли порівнюємо київське право, таке як ми його бачимо в Руській Правді старшої редакції (зробленої в другій половинї XI в.) і молодшої (з часів Мономаха), з пізнїйшим правом ріжних земель, як воно відбиваєть ся в тутешнїх записях права, ми бачимо велику подібність, а се показує, що основи київського права були прийняті скрізь (особливо вражають подібности між Руською Правдою й пізнїйшим Литовським Статутом, що виріс на праві найбільш відокремленої частини Київської держави — земель Полоцьких). Устрій і управа були теж в головнім досить одностайні. Одна була книжність, культура і штука візантийсько-руська, що розпливали ся з Київа протягом двох столїть, аж до його упадку. Одна була віра і церква і своєю одністю церковною, єрархічною, вона скріпляла внутрішнї звязки, земель, бо всї вони підвластні були київ-
