Але придавлене Романом галицьке боярство стало поволї підіймати голову, як не стало грізного князя. Бояри розпочали зносини з ріжними князями, що мали охоту на галицький стіл, та стали накликати їх до Галича. Між ними визначали ся особливо сини Ігоря Святославича, героя славного „Слова о полку Ігоревім“. За помічю бояр вони засїли в Романових землях, але також не помирили ся з боярським самовільством. Бояре почали інтриґувати проти них, а Ігоревичі те побачивши, задумали їх порізати; при якійсь нагодї удало ся їм богато бояр побити — кілька сот, як каже лїтописець. Тодї недобитки боярські справили на Ігоревичів Угрів і захопивши в свої руки, повісили їх (1211 р.) — подїя не бувала доти на Українї, бо звичайно навіть під час повстань шановано особу княжу. По сїм боярство завзяло ся не дати ніякому князеви закорінити ся в Галичинї й умисно почало перекидати ся князями: кликало одного й помагало йому засісти на столї княжім, а потім кликало иньшого, переходило на його сторону й змушувало попереднього забирати ся. Граючи так князями, бояре хотїли держати землю в своїх руках і нею правити всевладно. Декотрі знов вважали, що се йде їм ще краще під угорською зверхністю — бо угорський король, взявши землю нїби під свою управу, лишить боярам правити його іменем. Були й такі, які надїяли ся самі засісти на галицькім столї, і хвилями се навіть їм удавало ся.
Бачучи таке замішаннє, що Романовичі не можуть собі з ним дати ради, угорський король задумав пустити Романовичів на ласку божу, а Галичину взяти собі. В тій справі уложив він 1214 р. умову з польським князем Лєшком в Спішу: малого королевича Кольомана, Андрієвого сина, оженено з малою донькою Лєшка і посаджено королем в Галичі, коронувавши короною, присланою папою. Лєшко при тім взяв собі Перемишльську і Берестейську волость, а Романовичам дав Володимир. Але ся згода простояла недовго: скоро король Андрій розсварив ся з Лєшком, а заходи його коло заведення церковної унії підняли повстаннє в Галичинї. Андрій пообіцяв папі завести унїю за те що коронував його сина на галицького короля, але люде унїї не хотїли. Лєшко напустив на Кольомана Рюрикового братанича Мстислава, славного войовника, і той вибив Угрів з Галичини. Та се коротке угорське пануваннє не минуло дурно: сто лїт пізнїйше відновлений подібний союз Угорщини й Польщі для захоплення галицько-володимирських земель привів до завоювання Галичини Поляками, а претенсії Угорщини на Галичину, що пішли від тих угорських окупацій за часів Романовичів, стали кінець кінцем „історичним правом“, на підставі якого прилучено Галичину до Австрії в 1772 р.
