на Русь. Се було по трохи правда, тільки та була біда, що князї, рішивши помагати Половцям, занадто далеко пішли а своїй услужности. Вони зібрали військо з цїлої України й пішли з ним в глибину степів, шукати Татар (1224). Битва стала ся на р Калцї (тече в Азовське море під Маріуполем). Українські полки били ся добре, але Половці не додержали полку, кинули ся тїкати й наробили замішання в нашім війську. Наші кинули ся теж тїкати і настав страшенний погром. Сила людей згинула. Тільки Мстислав київський з своїм табором не втїк, а боронив ся, але він піддав ся на слово бродникам (степовій Руси), що були в татарськім війську, а ті не додержали слова: видали його з иньшими князями Татарам, і їх задушено, положивши під дошки, на котрі посїдали потім Татари обідати!
По сїм татарське військо вернуло ся назад і попустошивши Поволже пройшло степами до Туркестану. На Україні забули про Татар і думати, а тим часом завойованнє Чорноморя по сїм поході у Татар стало рішеною справою і її тільки відкладали до слушного часу. В 1227 р. Темуджін вмер, державу його розділено між синами — вони мали нею володіти під зверхнею властю великого хана, котрого з поміж себе мали вибирати. Західнї краї віддано Бату, Джучієвому сину, тому що так призначив батько Бату (або Батий як його звуть наші лїтописцї) мав зайняти ся завойованнєм Чорноморя. 1236 р. він рушив сюди з старим Субутаєм. Самих Монголів в його війську не могло бути богато, головно були там Турки; в наших джерелах вони звуть ся Татарами.
Похїд почав ся від каспійсько-уральських степів. Татари спустошили волзьку Болгарію, землї московсько-суздальські й рязанські і пройшли аж на верхівя Волги, все нищачи й побиваючи. Відси подали ся в чорноморські степи — кінчати з Половцями. Тут пробули коло двох лїт і розгромили Половців, що подали ся тїкати на захід, головно на Угорщину. Потім Татари звоювали північний Кавказ, а з осени 1239 р. взяли ся до українських земель. Взяли приступом Переяслав, пограбили, людей побили, кого лиш закопали, навіть владику вбили, хоч взагалї мали звичай не зачіпати духовенства. Друге військо татарське приступило під Чернигів, князь тутешній став до бою з усіма силами, але не устояв і з великими стратами мусїв уступити ся. По сїм місто здобуто і спалено. Стільки говорить наше одиноке джерело — Галицька лїтопись. Додає, що під час сього походу хан Менке приступив і під Київ, ставши над Дніпром оглядав його, дивував ся великости й красї й післав намовляти Киян. Ті не піддали ся, але князь тутешнїй по попередніх подїях стратив відвагу й покинув Київ. Взагалі під час сього
