ловним ханом на його місце, пустив ся назад, щоб взяти участь в виборі. Весною 1242 р. він спішно перейшов назад через Україну, не бавлячись нїде, й подав ся далї на схід.
Головним ханом Бату не удало ся стати й він зістав ся з своєю ордою кочувати в каспійсько-азовських степах. Ханський двір отаборив ся на нижнїй Волзі, де потім заявило ся цїле місто Сарай коло теперішнього міста Царева). Орди підвластні розложили ся в степах до самого Днїпра. Бату вислав до князїв, аби приїздили до нього з поклоном, на знак своєї покори, й розіслав своїх людей збирати дань з „улусів“ — тих країв, які вважав собі підвластними. Для східньої України, як і земель великоруських почала ся темна і гірка татарська доба.
._109.jpg)
38. Татарщина. Тим часом як на чутку про прихід Татар замикали ся міста, а князі, бояре і всякі иньші значні й богаті люде розтїкали ся куди видко, в тойже час знаходили ся люде, оселї й цілі краї, які думали скористати з сього перелому, сього пополоху, з сеї руїни старого житя. Користаючи з того страху, якого нагнали Татари, хотіли вирвати ся вони з старого князівсько-дружинного устрою, пережитого, важкого, незносного, щоб не знати тяготи княжих урядників, не знати боярства з його правами на землю, кріпацтва, невиплатних довгіві й тяжких одробітків, не терпіти від безконечних княжих усобиць, насильств і поборів княжих військ...
Сї люде цїлими громадами піддавали ся Татарам, мабуть іще під час першого переходу Бату через Україну (зимою 1240/1 р.). Вони обіцяли давати Татарам данину збіжем, бути під їх безпосереднею властю в покорі і послуху, і не хотїли більше знати нїяких князїв: хотїли пра-
