ську землю, війшли в приязнь з отаманами, почали подільску землю від Татар боронити і баскакам „вихід“ (данину) перестали давати. І найперше знайшли собі твердиню на ріцї Смотричі і тут собі поставили город Смотрич. А на иньшім місцї жили черцї в горі, і в тім місці поставили город Бакоту. А ловлячи на ловах нагодило ся їм загнати багато оленїв на той острів де тепер Камінецьке місто стоїть, і вирубавши лїс, вимуровали город Камінець. І так усї городи подільські помурували і всю землю Подільску посїли“.
Татарам часом давали дань, щоб відчепити ся від них, і ще якийсь час тутешнї землї вважали ся підвластними Татарам, тому от на монетах Володимира Ольгердовича, князя київського, бачимо татарські знаки і написи. Але в тутешнї справи Татари вже не мішали ся, й правили всїм нові князї з литовської династії, під зверхнею властю великого князя литовського.
44. Боротьба за галицько-волинські землї й розірваннє їх. Се було щастєм литовських князїв, що в своїх заходах коло прилучення східнїх українських земель вони не стрічали сильнїйших перепон. Бо вони могли забирати тільки те, що легко давало ся: вести сильнїйшу боротьбу за свої нові здобутки було їм не під силу. Князївство Литовське, невважаючи на свої величезні розміри, було дуже слабко орґанїзоване, а крім того тяжіла на нїм люто боротьба з нїмецькими рицарями балтийськими, пруськими і ливонськими хрестоносцями, що підбивши й поневоливши собі литовські племена Прусів і Лотишів, хотїли підбивати й дальші литовські племена, та хижо нищили набігами литовські землї. На східнїй границї мусїли крім того литовські князї витримувати боротьбу з московськими князями, що хотїли собі загорнути пограничні землї й не дати їх князям литовським. Через те литовські князї не могли уділити більших сил на оборону українських земель, і коли за західню Україну Любартови довело ся звести сильну боротьбу з Польщею та Угорщиною, иньші литовські князї тільки коли не коли могли помогати йому. Галичина, полишена між двома огнями — Польщею і Угорщиною, а не маючи сильнїйшої оборони від Любарта, по перших пробах оборони скоро вже зложила руки, однаково не сподїваючи ся оборони ся від напастників, і невважаючи на проби Любарта вирвати її з польських рук таки зістала ся в польських руках.
Ми вже бачили, що перші напади Казимира на Галичину були відбиті місцевим боярством під проводом славного Дєдька, „начальника Руської землї“, і тільки західне пограниче, Сяніччину удало ся Казимирови здобути. До 1349 р. Галичина зіставала ся під властю
