Любарта.
._125.jpg)
Аж 1349 р. Казимир, відвернувши Татар, несподїваним нападом захопив цїлу Галичину і сусїднє волинське пограниче. Та побачивши таку біду, литовські князї взяли ся ратувати Любарта, і їм удало ся звернути назад захоплені Казимиром волинські городи; з галицькими пішло труднїйше: не удавало ся вибити залог, розставлених Казимиром по галицьких городах, і литовські князї тільки докучали Казимирови пустошеннєм Польщі. Казимир, щоб відборонити ся, відновив свою умову з угорським королем, випросив грошей від папи, і силкував ся разом з угорським королем Людовиком підбити собі хоч би Белзько-холмські землї. Кілька походів робив він для сього, та мало звісток маємо про них. Найбільш визначила ся облога Белза 1352 р. героїчною обороною його. Казимир прийшов туди з дуже великим військом, і ще прибув до нього в поміч король угорський. Разом приступили під Белз і післали до тутешнього воєводи, щоб піддав ся їм; той не відмовив ся, — щоб тим часом зміцнити укріплення та діждати ся помочи від литовських князїв. Цїлий тиждень тягнув переговори, а тим часом на очах королїв кріпив свій замок, між иньшим — напустив в рови навколо замку води, так що вона облила його навколо. Нарештї заявив, що таки не піддасть ся. Королї пішли здобувати замок, але се було неможливе: з рана і до полудня польське і угорське військо силкувало ся добути замок, по горло стоячи в холодній текучій водї, що наповняла рови; богато стратили своїх людей — убито племінника кор. Людовика, і сам Людовик дістав по голові такий удар, що спав з коня і трохи не згинув. Мусїли відступити, і
- ↑ Напись: „Въ лҍ(то) 6849 (1341) сольянь бы(сть) колоколъ, сиі с(вя)т(о)му Юрью при князи Димитриі игуменом Евъфимьємъ. А писалъ Скора Яковъ“ (останнї слова стоять низше, написані навиворіть).
