звязку з Польщею і се богато важило на внутрішнє житє в. кн. Литовського і на українське житє з окрема.
46. Нова полїтика в великім князївстві Литовськім. Перед усїм, маючи тепер за собою Польщу, Ягайло з Витовтом заходили ся касувати більші князївства, які були в землях в. кн. Литовського. Україна майже цїла складала ся з таких більших князївств, і тут ся переміна особливо сильно дала себе відчути. При кінцї 1380-х років, як завела ся унїя, — волинські землї Володимирська і Луцька по смерти Любарта зіставали ся в руках його сина Федора, на котрого Волинь дивила ся як на свого прирожденного князя. На Поділю княжив останнїй з Коріятовичів Федір. Київщина з Заднїпровєм належала Володимиру Ольгердовичу. На Полїсю припетськім було кілька меньших князївств, як Ратенське кн. Фодора Ольгердовича, Пинське кн. Василя Михайловича, Ягайлового брата в перших, Чорторийське Василя Константиновича, Ягайлового братанича. В Чернигівщинї були просторі князівства: Чернигівське Дмитра-Корибута Ольгердовича, Брянське другого Дмитра Ольгердовича, Стародубське Патрикия Наримунтовича, Ольгердового братанича. Такі просторі князївства жили своїм окремішним житєм, не дуже навіть відчуваючи, що вони належать до великого князївства Литовського. Знали свого князя, а сей князь хоч був з литовської династії, за тих кількадесять лїт, що сидїв в сїй землї, а часом навіть і родив ся й виріс у нїй, встиг зжити ся з своєю землею, приладити ся до її житя, до її громадянства. Землею правили під його рукою тутешнї бояри по старим порядкам і правам, так що як людям не ставало дуже краще під новим правлїннєм, то в усякім разї і зміни великої не відчували, і житє національне не чуло нїякого гнету над собою — нїхто не тїснив на заднїй плян місцевих людей, не стїсняв їх мови і книжности. Нові князї що могли і вміли робили для української культури і церкви.
Тепер же в сїм заходить велика відміна: Витовт з Ягайлом скидають головнїйших князїв з їх столів, переводять на меньші князївства, де вони не могли вже мати такої сили, а їх давні волости або беруть від разу під свою безпосередню власть і управу, або пускають через кілька рук, не даючи новим князям закорінювати ся. Кінець кінцем роблять з сих земель звичайні свої провінції, роздаючи їх в управу своїм намісникам і урядникам.
Так насамперед, в осени 1393 р. забрано Чернигівське князївство від Дмитра-Корибута (другий Дмитро ще перед тим утеряв своє Брянське князївство, приставши до московського війська). Від Федора Любартовича відібрано зпочатку Луцьку землю, а далї й цілу Волинь; в
