нїй власти її правительства, відкрита всїм роспорядженням правительства і впливам його нової полїтики.
А ся полїтика після унїї змінила ся різко. Правительство, правда, й далї повторяло по давньому, що воно старини не рухає, а новин не заводить, але в дїйсности почало перебудовувати свою державу на польський взірець. „Нїби не рухало старого, але заводило нове, яке тому старому зіставляло все меньше спромоги жити й дихати, не то що розвивати ся.
Вихрестивши нехрещену Литву на католицтво, Ягайло видав грамоту, заявляючи, що на будуче всякі права матимуть тільки бояре католицької віри. Заходив ся сотворити привілєґіовану верству панську, з ріжними правами, але сї права признавав тільки католикам. Тільки католики могли засїдати в радї княжій, займати вищі уряди в державі і бути допущені до важнїйших справ державних (так постановляв городельский привилей 1413 р.). Значить князї й бояре православні, навіть князї з литовської династії, що пообживали ся в білоруських і українських землях і злили ся з тутешнєю суспільністю, не могли тепер брати участи в полїтичнім житю — коли не хотїли кидати православної віри. По городах заводжувано самоуправу на нїмецький взірець, як було в Польщі, по так званому нїмецькому або маґдебурському праву, і се право теж призначало ся тільки для католиків, так що православні Українцї або Білорусини не могли бути вибирані до міської управи, а часом навіть не могли бути повноправними горожанами, бо й тими могли бути самі тільки католики. По головнїйших містах не тільки на Литві, але й на Білоруси та на Українї засновувано епископії католицькі; обдаровувано їх маєтностями, а при тім уривано не одно і від православних, тай взагалї православна церква, що привикла жити під опікою і ласкою правительства, тепер чула себе покиненою, що найбільше — тільки терпимою. Особливо богато прикрого переживати приходило ся православному духовенству в тих українських землях, які були прилучені безпосердно до Польщі (в Галичинї, Холмщинї, Белзькій землї), але той же дух зачинав віяти тепер і в вел. кн. Литовськім. В Галичинї Ягайло, переїзжаючи в 1412 році через Перемишль, щоб похвалити ся перед католицькими духовними своїм католицьким завзятєм, велїв відібрати від православих катедральну церкву, викинути з гробів похованих тут давніх князїв перемишльських, і посвятити церкву на костел; православні духовні й нарід гірко плакали з такої наруги, але так зроблено, як сказав король. Дїтей з мішаних шлюбів (православного з католиком) хрестити на православну віру Ягайло заборонив, а охрещених велїв силоміць перехрещувати на ка-
