лучення православних та скорше уложило перемирє; зіставило за Москвою Сїверщину: сподівало ся собі потім її вернути, — але не туди йшло!
За кілька лїт вийшло нове повстаннє серед українських княжат та панів. Зчинив його князь Михайло Глинський. Рід його мав маєтности в тодїшнїй Київщинї, а теперішнїй Полтавщинї — від м. Глинська на Ворсклї пішло їх імя; не був він нїчим визначний, доки отсей князь Михайло не здобув йому слави й значіння. Був то чоловік великих здібностей, смілий, відважний, що міг впливати на людей. За молоду виїхав в Европу, довго жив при дворі цїсаря Максимілїана, потім служив у саксонського князя Альбрехта і з його військом ходив в ріжні краї, бував в Фризії (теперішнїй Голяндії), в Італїї й Іспанії, і так придбавши собі славу знавця воєнної штуки і взагалї освіченого Европейця, приїхав в останнїх девятьдесятих роках на двір в. кн. литовського Олександра. Подобав ся йому й скоро став найблизшим у нього чоловіком, а з своїх впливів користав, щоб своїм братам і своякам, українським княжатам та панам діставати визначні посади. Дуже на се кривили ся Литвини, але нїчого не могли вдїяти, і тільки попадали в неласку у в. кн. Олександра, як виступали против Глинського. Оден брат Глинського дістав київське воєводство, другий став намісником (старостою) Берестейщини, й иньші свояки діставали уряди і маєтки — все те від чого вже давно Українцї та Білорусини поодвикали в в. кн. Литовськім.
Та Олександр несподївано захорував і вмер в 1505 р., ще досить молодим. Литовські пани вибрали вел. князем його брата Жиґимонта і першим дїлом настроїли против Глинського — наговорювали на нього, що то він укоротив віку Олександрови, що він сам хоче бути великим князем і таку всячину. Було те все неправда, але в. кн. Жиґимонт удавав, що тому вірить, почав відберати уряди Глинському і його своякам. Даремно Глинський хотїв дійти справедливости — переконав ся, що з Жигимонтом не дійде до правди і рішив підняти повстаннє. Виїхавши в свої турівські маєтности почав змовляти ся з боярами й князями, підіймати людей, лякаючи, що будуть їх силоміць хрестити на католиків, а як не схочуть — будуть карати на смерть. Війшов у переговори з в. кн, московським і з його союзником ханом Кримської орди, намовляючи їх, аби вдарили на Литву, а він підійме повстаннє в серединї. Що він задумував, не знаємо докладно — не маємо його власних пояснень, а тільки поголоски, які ходили між його ворогами. Найправдоподібнїйше, що він хотїв за помічю Москви й Кримської орди відірвати українські землї, принаймнї східнї, і утворити з цих для себе кня-
