зївство під московською зверхністю. І справдї, як би Москва і Крим підтримали Глинського добре, се дуже легко могло б йому удати ся; але йоґо союзники, хоч ворожі Литві, не оцїнили сього моменту, Хан анї рушив ся. Вел. кн. московський вислав військо в осени 1507 р., і Глинський покладаючи ся на се розпочав повстаннє; але московське військо скоро забрало ся назад, і потім прийшов в поміч тільки малий московський полк, а головні сили свої Москва вислала не на Україну, де підіймав повстаннє Глинський, а на далеку Білорусь. Побачивши се, місцеве боярство присїло й не відважило ся пристати до Глинського; нарід же і не ворохнув ся: так як і за часи Свитригайлових повстань він дивив ся на се все як на панське дїло, — до його душі пани не вміли знайти дороги. Тільки сусїднїй Мозир піддав ся Глинському: люде стріли його з духовенством і святощами як свого володаря; але иньші городи — Слуцьк, Овруч, Житомир не піддавали ся, Глинський міг тількм робити набіги, нищити маєтки своїх ворогів, пустошити землі в. кн. Литовського. А як з Польщі рушив в. князь і король Жиґимонт з польським військом, і литовське військо під начальством гетмана литовського князя Константина Острозького теж пристало до нього, — тодї Глинський не рішив ся стати против, відступив за границю до війська московського, разом з своїми прихильниками, і пішов з ними у Московщину.
Повстаннє тим і скінчило ся. Вел. кн. Литовському Глинський потім відвдячив ся в новій війнї — тодї Москва здобула Смоленськ від Литви. Але становища Українцїв се не поправило.
49. Проби повстань в Галичинї й початки національної роботи. Тим часом як східнє українське панство шукало опори в Московщинї, західня Україна — Галичина особливо, шукає поправи своєї гіркої долї у сусідньої Молдави, близької вірою й словянською культурою. Молдавське князївство, організоване в серединї XIV в., в тім часї доходить великої сили й значіння під властю господаря свого Стефана Великого (1457 — 1504), що потрапив не тільки розширити свої землї, але й поставив себе сильно і самостійно, відбивши напади турецькі, самого грізного султана Магомета. Румуни молдавські стояли під впливами болгарської культури, близької Українцям; книжність, освіта, штука були спільні, і через те Поділє й Галичина, особливо східно-полуднева (земля Галицька), стояли в тїсних звязках з Молдавою і в трудних хвилях шукали там помочи й опори. З кінцем XV в і в початках XVI бачимо тут і полїтичні рухи, обраховані на поміч молдавську. Молдавські господарі, володїючи українськими землями по ріцї Пруту (теперішня Буковина), мали око на сусїднє галицьке Поку-
