Так Вишневецький згинув марно, не здїйснивши своїх плянїв. Але дїяльність його не пройшла дурно. Не тільки його гадка про сотвореннє міцної опорної точки за порогами здїйсняєть ся в пізнїйшій запорозькій Сїчи, котрої він був немов духовним батьком, але і в пізнїйшій козацькій полїтицї чують ся відгомони смілих гадок Байди про можливість для козаччини, опираючи ся на Литву, Москву, Волощину і навіть саму Туреччину, грати ширшу полїтичну ролю й розвивати свої сили, користаючи з спільности інтересів то одної то другої держави. Друга половина XVI в. стає часом, коли козаччина незвичайно скоро зростає в силах, органїзуєть ся, поширює незвичайно свій полїтичний виднокруг, сферу своєї дїяльности. І в сїм були впливи не тільки пригожих зверхніх обставин, що надавали козаччинї незвичайного значіння, підіймали її високо в очах громадянства свого й чужого та зміцняли її небувалим притоком свіжих сил. Була велика зміна в самім власнім почутю козаччини, в її самосвідомости, в тім що від старого „луплення чабанів татарських“ брала ся вона до широких полїтичних плянів, до незвичайно сміливих дїл.
53. Органїзація козацької верстви Мусимо собі представити, яке незвичайне вражіннє робила мала горстка козацька, що з голими руками, можна сказати, не роспоряджаючи нї кріпостями, нї запасами зброї, нї грошевими засобами, так сміло хапала ся пащі хижого бісурменського звіря, що дер сучасну Україну, смоктав кров з неї і сусїднїх земель і в страху держав сусїднї держави, які перед тим вважали себе такими сильними, побідними, могутними. Не тільки Україна, а вся східня Европа, всї сусїднї землї жили під тяжкими вражіннями турецьких завойовань, котрим нїщо не могло противстати, і татарських спустошень, які зробили цілу східню Европу одною невільницькою кошарою, з котрої татарські загони свобідно і незборонно гнали табуни невільників на кримські торги, наповняючи звідти невільником Туреччину, Італїю, Францію, Іспанїю, африканське побереже, трохи не весь світ тодїшнїй.
„Торгують невільником у всїх містах Криму, але найбільше в Кафі", пише литовський письменник з половини XVI в. „Трапляєть ся там, що цїлі юрби нещасливців, запроданих в неволю, женуть просто з торгу на кораблї, бо місто лежить коло дуже доброї морської пристани, і тому Кафу можна назвати не містом, а ненаситною, поганою безоднею, що пожирає нашу кров“.
Думки про полоненників, невільників, їх нечувані, безвихідні страждання, їх тугу за рідним краєм опанували сучасну творчість, відтиснувши на далекий плян иньші теми. Чоловік став іграшкою долї, яка
