в одну мить робить з вельможного пана нужденного невільника, з побожних християн недовірків бісурменських, кидає сестру в обійми потурнака брата, стару мати в неволю її сина, що потурчив ся й забув уже рідний край. Нечуваною силою напруженого народнього почутя сї теми, що такою марою навязли тогочасним людям, перекинуто через десятки поколїнь до наших часів, так що вони дають і нам понятє
._c._155.jpg)
про страшенні гнїтючі образи, під вражіннєм котрих жив, котрими був опанований тодїшнїй Українець. Се невільницькі псальми, як їх називали наші кобзарі —
Покланяєть ся бідний невольник із землї турецької,
Із віри бусурменської у городи християнськиї,
До отця, до матусї —
Що не може він їм вклонити ся,
Тільки поклоняєть ся голубонькам сивеньким:
„Ой ти, голубонько сивенький,
Ти високо літаєш, ти далеко буваєш!
Полети ти в городи християнськиї, до отця мойого, до матусї
Сядь-пади, на подвірі отцовськім жалібненько загуди,
Об моїй пригодї козацькій припомяни!
Нехай отець і матуся мою пригоду козацькую знають,
Статки маєтки збувають, великиї скарби збирають,
Головоньку козацькую із тяжкої неволї визволяють.
А вічне закінченнє тих пісень — молитва:
Визволь, Боже, бідного невольника
На святоруський берег,
На край веселий,
Між народ хрещений!..
