Перша важна подїя — що Україну східню, поднїпрянську звязано тїснїйшим звязком з західньою, через прилученнє земель волинських і київських і заднїпрянських до Польщі, 1569 роцї. Подїя ся спала несподївано не тільки на українську суспільність, але й на саме правительство, і тому тільки згодом дала почути свої наслїдки.
Після того як стара суперечка за Волинь відшуміла, нїщо, як здавало ся, не віщувало великих змін у відносинах Литви і Польщі (див. гл. 47). Литовські пани раді були звязку з Польщею, але пильнували, щоб окремішність вел. кн. Литовського була задержана, — аби в нїм правити собі по своєму. За вел. кн. Олександра, користаючи з того що Польща тодї потрібувала литовської помочи на Турків, пани литовські добили ся навіть, що списано нову грамоту унії з пропущеннєм тих слів про прилученнє і інкорпорованнє Литви, що були в старих грамотах. І великі князї литовські, бувши заразом королями польськими, зміркували, що для їх роду се вигіднїйше, щоб вел. кн. Литовське вважало ся осібною державою, бо так великокняжий стіл переходив дїдично, з батька на сина, а в Польщі шляхта пильнувала, щоб король був вибираний, і не дуже можна було покладати ся на її вибір. Поки вел. кн. Литовське мало свого великого князя, се потомкам Ягайловим давало заручку і на польську корону, і се було їм на користь. І так стояли дїла до 1560-х років. Аж тодї виходить у тім зміна. Тодїшнїй король і великий князь Жиґимонт-Август синів не мав і вже не сподївавсь, так що про наступників йому було байдуже. А Литву під той час війна з Москвою дуже притисла, і король думав, що краще її звязати в одну державу з Польщею — буде їй лекше. Також і шляхта литовська, що незадовго перед тим дістала голос в соймі (парляментї) литовськім, стала добивати ся тїснїйшого зєднання з Польщею, щоб дістати від неї поміч в війнї й собі тягарі воєнні полекшити. Та й більших прав собі з того надїяла ся, як Литва стане одною державою з Польщею, бо в Польщі шляхта вже визволила ся майже від всяких тягарів і обовязків. І от король і шляхта зверху і знизу починають натискати на литовських панів, щоб не противили ся тїснїйшому зєднанню Литви й Польщі. Король, починаючи від р. 1562, раз-у-раз скликає спільні сойми Польщі й Литви у сїй справі та настає на литовських панів. Але ті держали ся дуже уперто, користаючи з своїх впливів на шляхотських депутатів, не допускали їх до безпосередньої участи в справі, а навіть дещо попустивши на соймі 1564 р., потім свої уступки взяли назад. Коли ж на соймі, що почав ся з кінцем 1568 р. в Люблинї, вони помітили, що король, під намовою польських своїх дорадників, хоче на них натиснути, щоб засїли разом з Поляками всї
